Новый день стучит в окно,
А Степашке всё равно.
Толи утро, толи день,
Открывать глазёнки лень.
Никакой ему заботы,
Отвечает: «Неохото!»
Кто за лыжи, за коньки,
Наш Степашка: «Не буди!
Я не вижу в спорте проку!
Полежу- ка я в субботу!»
«Да обед же! Сколько спать?»
« Прочь! Уйдите! Не мешать!»
И вот так вот в воскресенье.
Больше сладостей, варенья.
Понедельник, всю неделю,
День деньской лежит в постели.
Килограмм набрал уж двести,
Ни в один костюм не влезти.
Мама стала бить тревогу,
Докторов звать на подмогу.
«Как Степашку полечить?
Как беднягу разбудить?
Помогите! Поспешите!
Мне сыночка поднимите!»
Прибежали доктора,
По здоровью мастера.
Стали слушать стетоскопом.
Может сердце ненароком?
Посмотрели в ухе, в горле.
Нет! Пожалуй, мальчик в норме!
Только вот, изнежен он.
Ну, а лень лечить трудом.
Пусть на улицу выходит,
Время с пользою проводит.
Только снова: « Неохото!»
Отвечает лежебока.
Мать измаялась вконец,
Не встаёт наш молодец.
Тут из дальней из страны,
Африканской стороны,
Возвращается отец
Мать же в слёзы: «Наш малец!
Болен очень, очень болен,
Не выходит он на волю.
Как его я берегла,
Все дела, везде сама!
Для него же, что послаще,
Шоколад как можно чаще.
Не жалела я печенья
Да с малиновым вареньем.
Приглашала докторов,
Говорят, что он здоров.
Только вот изнежен он,
Ну, а лень лечить трудом.
Наш Степашка не встаёт,
Докторов не признаёт!»
Рассердился тут папаня,
Да воды холодной в ванне
Набирает целый таз.
На Степашку вылил враз.
Закрутился здесь малец,
Спрыгнул с койки наконец
И бегом по всей квартире,
Ручки врозь, а ноги шире…
Впереди бежит Степашка,
Мать за ним и кошка Дашка.
Пыл горячий у отца,
Проучил он сорванца.
Поумнел с тех пор Степан,
На зарядку по утрам
Раньше всех стал подниматься,
Чистить зубы, умываться.
Спорт – его хороший друг,
Позабыл про свой недуг.
Хочет стать миссионером,
Всем ребятам быть примером!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
